Центром українського життя Сірого Клину вважався Омськ. Ось як описує його напередодні першої світової війни українець з Полтавщини М. Бондаренко, котрий працював там землеміром: "Сам Омськ виглядає як московське місто, але базар і ярмарок балакають українською мовою". Довкола Омська були й козацькі села, які населені виключно українцями.
Переселення за Урал починається в основному з 80-х років XIX ст. Яка кількість українців і звідки поїхала освоювати нові землі, свідчить така таблиця:

Як правило, в ці роки переселенці з України ще продовжували зупинятися на неосвоєних степових землях сьогоднішнього Північного Казахстану. Так, перепис 1904 року засвідчив, що Кустанайський і Актюбінський повіти найбільше заселяють саме вихідці з українських губерній: Полтавська - 1438 осіб. Харківська- 1167, Катеринославська- 1151. Херсонська - 1772, Таврійська - 959, Воронезька- 1018, Київська -797, Подільська - 533, Чернігівська - ЗО1, Волинська - 44, Бессарабська - 242, Курська - 238, Тамбовська - 333, Пензенська - 300, Орловська - 127, Тульська - 72, Рязанська - 162, Донська область - 195, Астраханська - 65, Казанська - 112, Нижегородська - 16, Симбірська- 115, Саратовська - 457, Самарська - 211р, Уфимська - 123, Оренбурзьке - 663, Московське - 1, Калузька- 10, Владимирська - 15, Тверська - 2, Смоленська - 49, Гродненська - 1, Віденська - 3, Могилівська - 35, Мінська - 5, Костромська - 16, Вятська - 71, Пермська - 350, Псковська -4, Новгородська - 2, Вологодська - 12, Архангельська - 3, Ставропольська - 95, Кубанська - 13, Терська - 3, Карська - 8.
Значно більший відток селянства з приволзьких та Воронезької губерній, в порівнянні з іншими російськими, пояснюється міграцією з цих міст саме українського хліборобства, котре осіло тут уже давно.
Уже згадуваний М. Бондаренко так пояснював масове переселення українців саме на степові землі Сірого Клину: "Бажання московського уряду "розпилити" українців і розмішати їх поміж москалями, робилось почасти о небажання москалів селитися в степах.
Як підставу для оселі вони вимагали для себе ліс і воду, чого якраз в зазначених об ластях бракує. Навідворот, клімат і почва цих областей нагадує собою українські степи, тому українці йшли сюди радо. Московський уряд, що мав так багато здібних урядовців і агентів для того, щоб вигнати українців з України, не має відповідних агентів, перехвачених московською ідеєю в Сибирі. Переселенчеськими урядниками були здебільшого українці, поляки, німці й сибіряки, як раз люди, що в глибині душі ненавиділи москалів. Тому вони московських емігрантів направляли на північ в болота й ліси. Навіть коли був і московський урядовець, то український переселенець мав у нього більш співчуття, ніж москаль. Різниця була та, що коли прийде українець просити місце під оселю, його запитують: "А куди б ти хотів переселитись?"-"Та так, щоб хліб можна їсти",- відповідав українець. Це подобається моска леві, він приємно засміється й скаже: "Ну, і іді к своїм хохлам", коли ж москалеві за дасть подібне питання, той почне вимагати, щоб і ліс був, і вода, та й від міста близько або від залізниці І чи не можна вже зараз дістати запомогу, це дратує урядовця, хоч і москаля, він відсилає його на болота та в ліси, а це добре водиться на півночі. Розраховував московський уряд також на білорусинів як на обрусителів. Хоч план уряду з Петербурга не виконувався, як правило, але була виїмка, де дійсно населяли село по плану. Людність такого села по національностям виглядала так: 40% українців, 30% Москалів і 30% білорусинів . 30% москалів і 30% білорусинів створять більшість, але на практиці вийшло інакше. Протягом року населення ділилося на два ворогуючих табори і то не на користь москалям, бо білорусини відразу ставали на бік українців. Вони називали себе неправдивими "хахлами" й старались як у мові, так і у всьому іншому бути подібними на правдивих українців. Селився кожен коло своїх земляків, і вже по зовнішньому вигляду можна було пізнати, хто яку частину села населяв, причому білорусини селилися разом з українцями, обмазували свої хати білою глиною й ходили до спільних колодязів з журавлями за водою. При виборах на громадські посади, старости чи старшини або зборщиків все була боротьба між націями, але вибирався українець. Так помішане населення встрічаєш здовж сибірської залізниці. Про місцевість на південь від залізниці - Акмолінська область, Семипалатинська й інш. та й про Зелений Клин можна з певністю сказати, що якби туди привезли сонного чоловіка й коли б він прокинувся десь в середині скажем, Акмолінської области, то він би думав, що знаходиться на Україні і якби його що не вражало, то лише заможність селян, хліборобські машини по дворах та великі прогалини від села до села. Зрештою Україна скопійована вірно".

Автори сайту: Дмитро Савулій (Омськ), Олександр Бобко (Київ)